Історичні відомості села Кам'янська Слобода
Село Кам'янська Слобода отримала свою назву від розташованого поблизу с. Камінь, від якого по розповідям стариків воно бере своє начало. Село Камінь – поселення до татарського періоду.
Кам'янська Слобода розташована на північно-західному схилі місцевості похилої до маленької річки П'ятна. Місцевість, зайнята селом представляє собою ряд пагорбів прорізаних ярами. В 2 км на південь від села тече велика річка Десна, оточена по обидві сторони луками. Всі землі, які знаходились в користуванні населення с. Кам'янська Слобода були без лісів, навколо луків знаходились болота.
Село було засновано переселенцями з села Камінь для рибної ловлі на річці П'ятна. «По самому названию Слобода – поселение гетьманское и без сомнения одного времени с соседнею Ковпинкой, населенною гетьманом Демьяном (Многогрешным) в 1672 г.»
Риболови із села Камінь розселялись маленькими хуторами по багатоводній, в той час, річці П'ятна, з'єднавшись потім в одне село. По обидві сторони річки по болоту красувалися міцні дерева вільхи, чередуючись з непроглядними очеретами, осокою. Річка П'ятна в напрямку на захід до села Піщанки була глубокою і широкою.
Кому належало село з початку виникнення – невідомо. Першим власником села, що підтверджено документально був гетьман України Кирило Розумовський.
«Волости Шептаковской село Каменская Слобода, владения его сіятельства графа Кириллы Григорьевича Розумовского, растояніемъ отъ села Каменя въ 2 , отъ села Ковпинки въ 8, отъ Михальчиной Слободи въ 7, отъ местечка Гремячъ въ 8 верстахъ, на большой столбовой дороге зъ Глухова въ Стародубъ. (Положеніе имееть на гористамъ, холмистом месте, при пахотном поле и небольших пролескахъ). Между жилищями его протекаетъ речка Пятня, (изъ состоящихъ)на ней здесь его сиятельства плотинъ 2, (при первой мельница на 2 кола, а при другой тамъ же мельница на 1 коло). Въ семъ селе церковъ деревянная 1. Обыватели (сего села): попъ 1, въ него домъ о 3 покояхъ, церковниковъ 2. Посполитыхъ его сіятельства дворов 142, хатъ 168, бездворовых 10.Подсуседковъ поповскихъ «1» «1» «2».
Вышеписанныхъ селъ Каменя и Слободи Каменской земль (пахатніе и покосніе суть совместніе и онихъ къ нимъ) довольно, а лесовъ недостаточно и жители здешніе покупаютъ (оніе) на строеніе (въ обывателей села Мехедовки и) плитами при реки Десни доставляют; сами упражняются въ хлебопашестве и при томъ вирабативаютъ пенку, но в небольшом количестве».
Наступними власниками села стала родина Судієнків з села Очкіно. Першим кому належала с.Кам'янська Слобода був Йосип Степанович Судіенко – тайний радник і близький друг князя Безбородька – канцлера Російської імперії. Йосип Степанович був відомим у свій час благодійником. Він побудував церков у с. Очкіно, пам'ятник руським воїнам загиблим на полі Полтавської битви, Самсоніївську церкву у м. Полтаві.
Після смерті О.С. Судієнка 1811 р. землі села відійшли його сину Михайлу Йосиповичу (1803 р. н., який усиновлений та 21 червня 1804 р. «возведен во дворянство с дозволением взять герб и фамилию Судиенок и право наследства в благоприобретенном имении». М.О. Судієнко – відомий на Україні археограф, автор матеріалів для вітчизняної історії. Він виділявся своєю ліберальністю та незалежністю думок і суджень.
Одним із останніх власників цих земель із родини Судієнок був Йосип Михайлович, 1830 р.н., певний час був Володимирським губернатором. Після вихода у відставку на початку 60 р.р. XIX ст. жив у селі Очкіно, в Новгород-Сіверському та Чернігові. У 1871 р. всі свої володіння він відписав своєму сину Олександру.
У 1896 р. землі Кам'янської-Слободи були продані дрібнопомістному поміщику Бураковському П.Я.
«По описи гетьманских имений 1734 г. в Каменськой Слободе дворов: пахотних 39, непахотних и бобылей – 32. В 1764 г. в Каменской 4 козачьих двора, владыческих поселенцев 326»
Наприкінці XVIII ст. дерев'яна церква згоріла. В полум'ї Нову церкву було побудовано 1821 р. «Нынешний каменный Храм Рождества Христова построен в 1821 г. усердием Михаила Осиповича Судиенка. Здесь печерская икона Богоматери с Антонія Радивиловского 1788 г. Здесь же рукописний осмоглавник с надписью : «ирмологій сиречь Осмоглавникъ, догматики Богородичны, сделаны воскресны со стихирами, сзписаси въ селе Каминь надъ Десною в державе его милости пана гетьмана Иоанна Стефановича Мазепы, при храме живоначальный Троицы за пресвитера храма іерея Никиты 1704 г.» Ко всякому догматику нарисовано изображение. Октоихъ принадлежалъ храму с. Каменя.
Причтъ Слободы владеет 47 десятинами земли.
Церква будувалась дотримуючись візантійського стилю. Будували її з місцевого матеріалу: цегли, вапняку, лісу, глини – руками кріпаків.
Жителька села Дайнеко Мотрона Ігнатівна (1920 р. народження) згадує розповідь своєї бабусі, яка розповідала, що в будівництві церкви приймали участь всі молоді жителі села. Її мати на той час народила дитину, але незважаючи на це її також змушували копати і носити глину. Навіть годувати дитину їй приносили на будівництво. До людей, які працювали на будівництві храму ставились жорстоко. За запізнення на роботу, або непокору людей били.
Навколо храму посадили липи. Зараз їх залишилось 6. Стовбури їх такі товсті, що тільки двоє дорослих людей можуть
Встановлення радянської влади. Поява та розвиток колгоспної справи
В січні 1918 р. в селі була проголошена радянська влада, встановлена влада ревкома. Населення активно приймало участь у поділі майна поміщика. В кінці березня 1918 р. через Кам’янську Слободу проходив військовий загін Ремньова, який безжалісно грабував сім’ї євреїв і німецьких колоністів з Піщанки. Незабаром в село прибуло 2 ескадрони німців. В селі вони перебували до листопада 1918 р., крім німців були також гайдамаки. Революційна влада в селі замінена українським старостою. Ревком в складі Салая, Ромченко, Печьонки, Богданова, Боженко, Коротченко із Новгород-Сіверського переїхав в Середино Буду. Ревком мав 3 партизанських загона. Командирами загонів були Боженко, Салай, Черняк. Партизани розташувалися в с. Юриновка, Бирино, Очкіно. По рішенню Новгород-Сіверського ревкома були мобілізовані жителі с. Кам’янська Слобода: Горовий А.А., Солощенко Д.В., Король В.Є., Гребенок Г., Павловський Ф.Ф., Мазур К.Є., Глушков А.П., Коваленко Т.В., Скачок Ф.К., Прикота Я.Ф., Куценко Н.Є., Попелишко І.Н., Подольний Ф.А., Попелишко М.П., Ледень Ф.М., Коваленко Р.А., Кабиш П.Є., Потиліко С.П., Прикота Я.Н., Прикота С.М., Штанько А.С., Куций К.Я., Дайнеко Г.Д., Осипенко І.Т., Пехенько Р.У., Дідівський В.М., Латак М.Р.
12 серпня 1918 р. партизани під командою Черняка, Чекова, Смонько, Сафронова зробили набіг на німецький загін, розташований в с. Вороб’ївка. Вбито 150 німців. Щоб покарати населення, яке підтримало партизан, село було спалено. 18 вересня 1918 р. партизани під командуванням Черняка зробили наскок на загін гайдамаків в с.Кам’янська Слобода. Гайдамаків було убито 10 чоловік. Партизани під натиском німців відійшли в с. Очкіно. Німці спалили 12 дворів в селі. На болоті біля кузні Коваленко В. на вербі був повішен партизанський розвідник Ігнатиков. Партизана поховав Захар Глушков. Самусенко Д.П. та Синкова Є.П. довгий час переховували пораненого партизана Пархоменко С.В. з с. Смяч. Самусенко Д. ходила в с. Очкіно за ліками для пораненого. У жовтні 1918 р. із 3-х партизанських загонів сформували два полки – Новгород-Сіверський та Таращанський (командири Черняк та Боженко).
В селі революційну літературу розповсюджував в 1918 р. Подольний Г.А.
5 грудня 1918 р. Черняк зі своїм полком зайняв Новгород-Сіверський. Сюди з Середино Буди переїжджає РВК. Населення підтримує партизан. Німці до населення села відносились як окупанти. Часто забирали хліб, корів, свиней. Життя в селі було паралізоване. В кінці листопада 1918 р. на території повіту владою гетьмана Скоропадського була проведена мобілізація бувших офіцерів для протистояння наступу Червоної Гвардії. Із Кам’янської Слободи був мобілізовано Ледень Фаддій Михайлович. Але в наслідок наступу Червоної Армії через 3 дні ( 23 листопада) мобілізовані повернулися до своїх домівок.
Після звільнення села в листопаді 1918 р. знову була відновлена радянська влада. 8 грудня 1918 р. в Кам’янській Слободі були проведені вибори сільської ради, яка складалась із 21 депутата.
Членами виконкому були вибрані: голова сільської ради – Проклов С.М., секретар – Подольний Г.Я., члени виконкому – Прикота С.Н., Скрипка А.А.
В 1923 р. в селі була створена організація ЛКСМУ. Першими комсомольцями були Ястреб А.Г., Ледень Я.І., Симонов, Копа та інші.
В 1919 р. проводилась мобілізація бувших офіцерів в Червону Армію: Ледень Ф.М., Штанько М.П., Кононенко М.А., Скачок С.Я. та інші.
1920 р. проводився переділ землі та рухомого майна серед населення села. Із села виїхали на вільні землі колоністів-німців, виїхавших із Піщанки в 1918 р. двадцять одна сім’я. В 1921р. була утворена каса взаємодопомоги з грошовим і харчовим фондом.
Торгівля в селі до створення кооператива проводилась сім’ями євреїв. Після погрому ремньовцями всі торговці-євреї виїхали до м. Новгород-Сіверська. Велику увагу роботі кооперативного товариства приділяв Ющенко Василь Спиридонович.
В 1930 р. в селі починається колективізація. Першими колгоспниками с стали: Глушков Б.І., Глушков Т.Н., Руденок Т.П., Ледень Ф.М., Пупловський Я.Ф., Соболь А.Г., Кабиш Я.І., Куций Н.Н., Попелишко Т.П., Казанова Є.А., Єрохов П.С., Коваленко Н.Г., Ткаченко Н.Д. Колгосп отримав назву «Ударник», першим головою став Попелишко Микита Григорович. В 1931 р. був створений другий колгосп «Нова Слобода». В 1933 р. колгоспи об’єднались, колективізація була завершена. Селяни, які не пішли до колгоспу були розкуркулені, майно передано до колгоспу, а їх самих виселили до Свердловської обл. Серед них був Осипенко Андрій.
1932-1933 р.р. були чорними для селянства. Голод висів над кожною родиною.
Представники від влади постійно ходили по дворах і збирали хліб у населення. Хто не здавав – відбирали силою. Єдиний порятунок від голоду для населення села була риба. Була створена риболовецька бригада, яка ловила рибу в Десні та озерах. Випадків голодної смерті не було. Але біженці, які проходили через село іноді помирали від голоду. 1934 р. був уже значно легшим для селян. Голод поступово відступив. До колгоспу стали надходити перші трактори, але праця колгоспників залишалася важкою.
Поступово життя колгоспників стає кращим.
1959 р. колгосп «Ударник» був об’єднаний з колгоспом «Ленінський путь» с. Камінь. З 1992 р. колгосп «Ленінський путь» був перейменований в колективне пайове сільськогосподарське підприємство «Придеснянське», з 2000 р. ТОВ «Придеснянське».
За після воєнний період і до цього часу колгосп очолювали: Кириєнко, Бездетко, Дідовський М.Т., Бондарець Олексій Матвійович, Шевцов Олексій Прокопович, Новик Михайло Васильович, Сухоцький Євгеній Юр’євич, Анденко Анатолій Варфоломійович.
З 40-х років ХХ ст. і до 2015 р. сільську раду очолювали: Попелишко Яків Микитович, Катиман Михайло Тихонович, Пехенько Михайло Іванович, Карабан Віталій Васильович, Дятченко Анатолій Володимирович, Новик Михайло Васильович, Шевцов Петро Олексійович, Васюк Анатолій Миколайович.
Село в роки окупації
22 червня 1941 р. почалася Велика Вітчизняна війна. Проводилась мобілізація населення до армії. На фронт пішло 580 чоловік, з них 210 нагороджено орденами та медалями, 207 чоловік загинуло.
Село було окуповано 27 серпня 1941 р. В селі були німецькі частини та мадяри. Німці встановлюють свою владу. Старостою був призначений Мартин Тарасович Осипенко. Була організована поліція в кількості приблизно 15 чоловік. В поліцію шли добровільно, в першу чергу ті, кого розкулачили: Куций Філіп, Кулик Устим, Проклов, Сергієнко, Хмель Сергій, Штанько Петро (останніх двох вбили партизани в лісі). Німці встановлюють окупаційний режим. Місцевому населенню було наказано здати радіо. Школа була закрита, обнесена колючою проволокою, був створений табір для військовополонених. В перші дні заарештували комуністів, комсомольців із села та солдатів, які ховалися. Всіх їх повели в сторону Грем’яча до рова, який називається Рудка. Тут вони були розстріляні.
В вересні над селом з’явились три наші літаки бомбардувальники. Через декілька хвилин з’явились в небі два німецьких винищувачі. Всі три літаки були підбиті. Один з літаків полетів через Десну і упав за лісом. Другий підбитий літак упав в Купелах (поблизу селища Миколаївське). А третій літак упав у нас на лугу в озеро Рясне під Ямним. Він упав в болото, крила розкидало в різні сторони. Льотчик залишився живий. Він приземлився на парашуті і пішов у сторону Очкіно Радист загинув, він залишився в літаку.
За період окупації були розстріляні карателями місцеве населення:
| № п/п | Прізвище, ім’я по батькові | Рік народження | Дата смерті |
| 1 | Бурим Йосип Макарович | 1898 | 31.11.1941 |
| 2 | Глушков Андріан Степанович | 1879 | 10.09.1943 |
| 3 | Дайнеко Павло Гнатович | невідомо | 1942 |
| 4 | Куций Федір Васильович | 1923 | 09.09.1941 |
| 5 | Луполов Віктор Леонтійович | 1914 | 15.07.1942 |
| 6 | Макаренко Никифор Йосипович | 1905 | 30.11.1941 |
| 7 | Пехенько Устим Романович | 1864 | 14.09.1943 |
| 8 | Подольний Тихон Григорович | 1924 | 30.11.1941 |
| 9 | Попудренко Дмитро Федорович | 1891 | 30.11.1941 |
| 10 | Скрипко Петро Дмитрович | 1908 | 30.11.1641 |
| 11 | Шаповал Василь Стратонович | невідомо | 1941 |
| 12 | Шаповал Софія Яківна | невідомо | 1942 |
| 13 | Шаповал Іван Васильович | невідомо | 1941 |
| 14 | Покуса Михайло Никанорович | невідомо | 30.11.1941 |
та багато інших.
Німці не розпустили колгоспів. Колгоспних коней поділили по дворах. Люди повинні були працювати на полях: сіяти, збирати врожай. Фашисти забирали худобу, хліб, продукти харчування у місцевого населення. Все це вивозилось до Німеччини. Відправляли до Німеччини і молодь. Серед тих, хто потрапив у неволю були Попелишко Ганна Григорівна, Попелишко Ганна Леонтьєвна, Маханькова Олена, Шипулькіна Марія та багато інших. Сповна вони відчули на собі всі тяготи невольницького життя.
В Косому лісі був загін партизан під командуванням Макарова. Партизани приїжджали в село брали їжу, одяг, худобу. Вбивали поліцаїв і німців. Одного разу взимку 1942 р. в селі заночували німецькі офіцери з перекладачем. В цей час в село заїхали партизани. Довідавшись де ночують приїжджі офіцери, вони захопили їх, вивезли за село і вбили. Перекладач втік і його сховав Тарас Зух (закопав у гній). Вранці прибув каральний загін у село. Всіх жителів вигнали на пошуки вбитих німців. Їх знайшли за селом у яру. Офіцерів відправили до Новгорода-Сіверського, а жителів села зібрали в приміщенні клубу. Населення хотіли розстріляти, а село спалити. Але всіх врятував перекладач. Він розповів, що місцеве населення в цьому не винне, що то були партизани, а його врятували жителі села.
У вересні 1943 р. почався наступ військ Центрального фронту на Чернігівщині. Війська 65-ої і 48-ої армій 7 вересня вийшли до Десни в районі с. Камінь. Із-за Десни радянські війська обстрілювали село. Німці почали евакуацію населення. Людей разом з худобою гнали із села. Прийшли до с. Азаровка Брянської обл. 10 днів вони знаходились тут, але потім війська прорвали оборону. Населення повернулось додому. Понад 60 житлових будинків згоріло. Багато сімей повернулося не до своїх домівок, а на попелище.
Село було звільнено від фашистських окупантів 14 вересня 1943 р. Під час визволення села загинули радянські бійці:
- Антонов Федір Григорович
- Абабаєв Мухтар Муртазович
- Головин Ізосим Миколайович
- Золотов Федір Нікифорович
- Зайченко Микола Іванович
- Потапов Лаврентій Іванович
- Якушин Андрій Матвійович
Поховали їх у центрі села біля клуба. У 50-х роках було поставлено пам’ятник загиблим солдатам. У 1972 р. в селі було встановлено обеліск загиблим воїнам-землякам.
Підсумок
Зараз в селі проживає 259 чоловік, з яких 98 пенсіонери. В школі навчається 26 учнів. На території села є будинок культури, ФП, пошта. Давно закритий дитячий садок (а в 50-х роках їх було два), не працює ФП, колгоспні приміщення занедбані, бо нема кому працювати.
Село старіє…………….
Інформацію зібрала та систематизувала Тетяна Черненко
